/Files/images/psiholog/перш.jpg

Психологічна готовність майбутнього першокласника

Зі вступом дитини до школи починається її нова сфера діяльності — навчання. Ця діяльність вимагає певних зусиль и не завжди буває цікавою для дитини. Велику роль при цьому має і мотивація, і зацікавленість у процесі навчання. Тому задачею батьків є визначити наскільки дитина готова до навчання в школі, з’ясувати які є прогалинив підготовці для того щоб їх усунути до вступу в 1 клас.

Батьки мають зрозуміти, що приділення уваги, часу і зусиль у підготовці дитини до школи допоможуть в майбутньому першокласнику адаптуватися до нових умов і вимог. Адже адаптація — це складний процес, де виявляться всі батьківські недоліки у вихованні.

Готовність до школи, або шкільна зрілість має наступні компоненти:

  • соціальну готовність,
  • інтелектуальну готовність,
  • психологічну (мотиваційну) готовність.

СОЦІАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ

Це потреба в спілкуванні з однолітками, вміння підпорядковувати свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, вміння слухати і виконувати інструкції вчителя.Також сюди можна віднести такі особистісні якості, як вміння долати труднощі і ставитися до помилок як до певного результату своєї праці, вміння засвоювати інформацію в ситуації групового навчання і змінювати соціальні ролі в класному колективі.

Небажано батькам створювати емоційно однозначний образ (казати про школу тільки в позитивному чи негативному ключі). Говорячи про школу тільки з захопленням, батьки вважають, що цим самим вони зацікавлюють дитину навчальною діяльністю, що буде сприяти шкільним успіхам. В дійсності учень, який чекатиме від школи тільки захоплюючу навчальну діяльність, відчувши незначні негативні емоції (образу, досаду, заздрість), може надовго втратити інтерес до навчання. Причини подібних емоцій можуть бути наступними: ситуація невдачі на фоні загальної успішності; недостатня увага з боку батьків; розходження оцінки вчителя зі звичною батьківською оцінкою, тощо.

Інші батьки, розуміючи, що не все в школі буде у дитини виходити з першого разу, заздалегідь готують його до невдач (“Старайся, в школі буде ще складніше”); використовують образ школи як залякування (“Ось вчитель тобі двійку поставить”). Така батьківська поведінка не навчить учня наполегливості в подоланні труднощів, а тільки підготовить ґрунт для дійсних поганих оцінок і небажаної поведінки. Таким чином створювання тільки позитивного або негативного образу школи не приносить користі майбутньому першокласнику.

Якщо кожна помилка для дитини — це доказ її інтелектуальної неспроможності, відсутність визнання і прийняття батьками, то на засвоєння нових навчальних навичок у неї залишається все менше сил і бажання. Наступає мить коли учень заявляє: “Все, більше не буду!”. Або, через страх несхвалення і долаючи внутрішній опір, продовжує вчитися і тим самим набуває соматичні захворювання.

Як учень ставиться до своїх помилок теж залежить від ставлення до них батьків. Їх думка для молодшого школяра є самою авторитетною. Якщо батьки вірять в свою дитину, радіють самим незначним успіхам, то і вона робить правильні висновки щодо своїх умінь в певній діяльності. Якщо кожну невдачу дитини батьки сприймають як всесвітню катастрофу, то і дитина себе оцінює як невдаху. Тому батькам потрібно приділяти увагу до діяльності їх дитини і знаходити привід до справедливої похвали.
Важливою передумовою готовності майбутнього першокласника до школи є комунікативна ініціатива — здібність учня усвідомлено організовувати свою взаємодію з вчителем: задати питання по суті, попросити допомоги, самому запропонувати допомогу.
Відомо, що перші зразки поведінки дитина отримує у родині. Саме батьки можуть навчити її всім секретам комунікативної ініціативи самим простим і самим ефективним способом — власним прикладом. І таким чином ці комунікативні навички стануть невід’ємною частиною її індивідуального комунікативного стилю спілкування.

Якщо в учня виникають труднощі у виявленні комунікативної ініціативи, то це може бути пов’язано з особистісними якостями дитини, такими як недостатня сформованість самостійності, занижена самооцінка.
Самостійність дозволяє дитині без сторонньої допомоги ставити особисту задачу і досягати її.
Для розвитку самостійності дитини особливе значення має характер, стиль спілкування з нею батьків, ступінь і своєчасність їх допомоги. Відсутність самостійності у дитини часто є результатом надмірної батьківської допомоги. Постійне примушування дорослих, їх зайва опіка формують у дитини почуття власної слабкості і непотрібності.

Батькам важливо дозувати свою допомогу. Якщо допомога батьків надмірна, то дитина не вчиться що-небудь робити, не засвоює нових навичок, а ще і втрачає віру у власні сили, відчуває почуття безпорадності, у неї формується залежність від оточуючих її людей.
Потреба і вміння спілкуватися з однолітками також необхідна умова успішного навчання в школі. Зв’язок між спілкуванням і успіхом особливо очевидна у початковій школі.

Для успішної соціалізації дитини батьки повинні:

  1. навчити комунікативним навичкам на власному прикладі через взаємодію з іншими людьми, перед усім з самою дитиною;
  2. створити умови, які дозволяють дитині засвоїти успішний досвід взаємодії з однолітками, - зручний ігровий простір і іграшки.

Окрім того, батьки повинні навчити дитину правильно ставитися до власних помилок і невдач. Від цього залежить навчальна (пізнавальна) активність дитини.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ

Полягає в певному кругозорі, запасі конкретних знань, в розумінні основних закономірностей. Так, дитина 5-6 років повинна знати свою адресу, назву міста, де мешкає. Знати ім’я, по батькові своїх батьків та близьких родичів, де і ким вони працюють. Добре орієнтуватися у порах року, їх послідовності і основних ознаках. Знати місяця року, дні тижня, тощо.

У майбутнього учня повинна бути розвинена допитливість, бажання пізнавати нове; пам’ять, мова, мислення, тобто всі психічні процеси.
Ще у дошкільний період у дитини повинна бути розвинена звукова культура мови. Сюди входить звуковимова і емоціональна культура мови. Повинен бути розвинен фонематичний слух (правильна вимова слів, наприклад “риба”), інакше в подальшому можуть виникнути помилки в грамотності. Невиразна мова призводить до поганого засвоєння розділових знаків, так, наприклад, учень буде погано читати вірші.

Окрім того, у дитини повинна бути розвинена розмовна мова. Вона повинна висловлювати свої думки ясно, передавати зв’язко те, що почув, що бачив на прогулянці, тощо. Дитина повинна вміти виділяти в оповіданні головне, передавати розповідь за певним планом.

Всі психічні процеси повинні бути достатньо розвинені. Учень повинен вміти зосередити увагу на різноманітній роботі (наприклад, написання елементів літер, тощо). Розвиток сприйняття, пам’яті, мислення дозволяють учню систематично спостерігати за предметами і явищами, які вивчає; дозволяють йому виділяти у предметах і явищах суттєві особливості, розмірковувати та робити висновки.

Батьки самостійно за допомогою простих вправ можуть з’ясувати наскільки їх дитина інтелектуально готова до школи.

Завдання 1. Перевірте, чи вміє ваша дитина змінювати іменники за числом. Ви називаєте іменник у однині (“іграшка”), а дитина — у множині (“іграшки”). Результати можна вважати добрими, якщо при назві 11 іменників, дитина допустила тільки дві помилки.
Завдання 2. Перевірте, як дитина може розказувати за малюнками. Для цього розкладіть в неправильному порядку чотири малюнка, де зображено певний порядок дій (наприклад, учень збирається і йде до школи). Попросить дитину розкласти малюнки в потрібному порядку і пояснити цей порядок.
Завдання 3. Попросіть дитину виділити частини із цілого за певною ознакою. Наприклад, дерево: стовбур, гілки, листя, коріння. Потім провести протилежну операцію: за допомогою аналізу частини об’єднати в ціле.
Завдання 4. Запропонуйте дитині вказати на подібність певних пар слів. Наприклад, день-ніч, книга-зошит, кінь-корова, дерево-кущ, помідор-огірок.
Завдання 5. Запропонуйте дитині назвати одним словом групу предметів. Наприклад, береза, сосна, дуб — це дерева; огірок, картопля, капуста — овочі; піаніно, акордеон, альт — музичні інструменти; топор, молоток, рубанок — слюсарні інструменти.
Завдання 6. Дитині необхідно назвати протилежний іменник тому, який назвуть батьки. Наприклад, день-ніч, білий-чорний, високий-низький, високий-низький.

Якщо, виконав ці завдання, батьки виявили певні недоліки, то є ще час їх надолужити.

ПСИХОЛОГІЧНА (МОТИВАЦІЙНА) ГОТОВНІСТЬ

Полягає у формуванні в дитини готовності до прийняття нової соціальної позиції школяра. Вона зобов’язує дитину зайняти інше, у порівнянні з дошкільником, становище в суспільстві, з новими для неї правилами. Ця особистісна готовність виявляється в певному ставленні учня до школи, до вчителя і навчальної діяльності, до однолітків, рідних і близьких, до самого себе.

Ставлення до школи. Учень повинен бути готовим виконувати правила шкільного розкладу, своєчасно приходити на заняття, виконувати завдання в школі і вдома.
Ставлення до вчителя і навчання. Необхідно навчити дитину правильно сприймати ситуацію уроку, правильно сприймати смисл дій вчителя, його професійну роль. В ситуації уроку неможна говорити на сторонні теми; питання задавати за темою і тільки після того, як піднявши руку тебе викличе вчитель. Діти, які розуміють ці правила, то і адекватно поводять себе на заняттях.
Ставлення до однолітків. Повинні бути розвинені такі якості, які допомогли б спілкуватися і взаємодіяти з ровесниками, поступатися в одних обставинах і не поступатися в інших. Кожен учень повинен вміти бути членом класного колективу і спільно діяти з іншими однокласниками.
Ставлення до рідних і близьких. Рідні повинні з повагою ставитися до майбутнього школяра, до його навчання, як до важливої діяльності, яка тепер стає найбільш значимою, ніж гра дошкільника. Тому обов’язково потрібно учню облаштувати його робоче місце, де він міг би робити уроки або займатися іншою навчальною діяльністю.
Ставлення до самого себе. У дитини необхідно розвивати адекватну самооцінку. Завищена самооцінка може визвати неправильну реакцію на зауваження вчителя. В результаті може виявитися, що “школа погана”, “вчителька зла”. Учень повинен вміти правильно оцінювати себе і свою поведінку.

Нормальний розвиток якостей особистості, які були вище перечисленні, забезпечать школяру швидку адаптацію до нових соціальних умов школи.
Навіть при наявності в учня необхідного запасу знань, навичок чи вмінь; рівня інтелектуального та вольового розвитку йому буде важко навчатися, якщо немає необхідної готовності до соціальної позиції школяра.

Позитивне ставлення до школи включає як інтелектуальні так і емоційно-вольові компоненти, прагнення зайняти нове соціальне становище — стати школярем; не тільки зрозуміти, але й прийняти важливість шкільного навчання, повагу вчителя, однокласників.

/Files/images/psiholog/перш2.jpg

* зображення з інтернет-ресурсу

Кiлькiсть переглядiв: 70